Шостак або шестігрошовік 1625 Річ Посполита

Шостак або шестігрошовік 1625 рік. Річ Посполита

Сигізмунда III

Аверс - портрет короля, герб "Сас" внизу ("SIGISMVN III D G REX POL M D L"). Реверс - корона, номінал "VI", орел, "Погоня", герб Вазів ("GROS ARGE SEX REG POLO 1625"). Краків.

Шостак, шустак або шестігрошовік (українізована польська назва szostak) -  срібна (пізніше - біллона) монета Польщі, Великого князівства Литовського і Речі Посполитої вартістю в шість грошів, карбували з 1528 по 1795 роки. Спочатку емісія Шостака була відносно невеликою за обсягом і 1603 року припинена. Перший розквіт емісій Шостаків припадає на правління Сигізмунда III.

1623 р., після проведення грошової реформи імператором Священної Римської імперії Фердинандом II Габсбургом (1619—1637) у його спадкових володіннях, в Речі Посполитій за Сигізмунда III було видано нову монетну ординацію. Вона стосувалася всіх основних номіналів — солідів, грошів, півтораків, трояків, шостаків та ортів. Монетні двори Польсько-Литовської держави почали випускати більшість цих монет у значних кількостях, що призвело до перенасичення грошового ринку розмінними номіналами. В силу інфляційних процесів шостаки до 20 - х років XVII століття сильно знецінилися, і в 1627 році рішенням Варшавського Сейму їх карбування (разом з карбуванням решти розмінної монети) була заборонена з метою недопущення інфляції. З 1623 по 1627 рік випускався лише одни тип шостака - з трехпольним гербом під короною та номіналом "VI". Карбувались у Вщові, Бидгощі, Мальборку, Люблині, Кракові. Після 1627 року монетний двір в Кракові був закритий.

Пізніше, емісія цих монет поновлюється в 50-ті роки XVII століття і переживає свій новий розквіт в 1660-і роки. Шостаки 60-х років XVII століття є найпоширенішими з монет цього номіналу. Емісія Шостаків з перервами тривала аж до припинення існування Речі Посполитої як держави (до 1795 р.)

За час правління Сигізмунда III вміст срібла в монеті мінявся декілька разів (зменшувалось). Основною причиною були війни з сусідами. Вміст срібла в монетах:

Номінал	1600	1604	1616	1618	1623
шеляг	-	-	-	-	0,08
грош	-	0,571	-	-	0,294
полторак	-	-	0,74	-	0,45
трояк	2,00	1,89	-	1,52	0,92
шостак	-	3,78	-	3,12	1,83

Загалом за час карбування цієї монети вона схудла з 4,75 до 4,04 грама.

Монетний двір Кракова працював з 1598 по 1632 рік. Випускав денари, тернари, шеляги, гроши, полтораки, трехкрейцеровки, трояки, велику кількість шостаків, дукати (також кратні), полупортугали та португали. Трояки цього двору за вмістом срібла були найгіршими в королівстві.

На монеті присутній знак «сас», що є гербом великого підскарбія коронного Миколая Даниловича (1616-1624). Але справа в тому, що в 1625 році підскарбієм коронним вже був Ієронім Лігезий (1624-1632), в якого гербом був "Полкозиц" .

Сас — шляхетський герб, до якого належала більша частина руської (української) шляхти в Галичині (Червоній Руси). Герб має угорське походження. Півмісяць — походить від сарацинів, від яких його перейняли хрестоносці (вживали як символ надії, слави). Є також симоволом віри, вірності, успіху, сімейного щастя. Зірка — зазвичай свідчить про прагнення до мети. Є атрибутом волі, натхнення, амбітної мети. Шестикінечна зірка означає високі вчинки, надійного провідника. Стріла — також, можливо, походить з часів хрестових походів. Може означати когось, хто без вагання взяв участь у битві без огляду на те, якою буде її фінал, а також вміння бути напоготові, швидкість.

 

В Золочівському районі Львівської області є село Сасів, яке як місто з дозволу короля Сигізмунда III 1615 року заснував руський воєвода Ян Данилович. Місто одержало ім'я за назвою родового герба Даниловичів - Сасів. Одразу після свого виникнення містечко дістало магдебурзьке право й одержало герб, який був знову-таки родовою відзнакою власника Сасова - гербом "Сас"

Данилович Миколай гербу Сас (*1558 -†30 травня 1624) — обозний великий коронний, маршалок Сейму 1593 р., староста дрогобицький 1599 р., староста холмський 1609 р., підскарбій надвірний коронний 1610 р., староста більський 1610 р., каштелян львівський 1614 р., економ самбірський 1615 р., староста червоногородський 1615 р., підскарбій великий коронний 1617 р., староста красноставський 1622.

Син львівського хорунжого Станіслава Даниловича і Катажини з Тарлів — доньки львівського хорунжого Яна Тарла. Завершив навчання 1581 р. в університеті міста Дюллінґен-на-Дунаї в Баварії. Серед придворних вирушив 1594 р. з королем Сиґізмундом ІІІ Вазою до Швеції, де той коронувався. 1595 р. взяв участь у поході коронного гетьмана і канцлера до Молдавії, де вони посадили господарем Ярему Могилу; у битві під Цецорою з татарами. Від початку антикоролівського заколоту маршалка Зебжидовського (1606–1609 роки) виступив на підтримку Сиґізмунда ІІІ Вази. 1607 p. був послом в Османській імперії. На місці дерев'яного звів відомий замок у Червоногороді з наріжними вежами, посилив укріплення міста. У Варшаві 1621 р. збудував палац, який був перебудований у XVIII ст. у першу загальнодоступну бібліотеку Залуських. До 1591 р. одружився з Геленою з Уханьських з Белза. У шлюбі народились чотири доньки та п’ять синів.

Сигізмунд ІІІ належав до роду Ваза, третій герб на монеті – герб династії Ваза. Герб виглядає як щит, в якому розташований сніп хмизу (сніп шведською -  vase). Подібні снопи використовувались при штурмі, для зкидування ровів навколо замків. В Середньовіччі члени роду не мали якогось родового імя. Назва «Васа» виникло в генеалогічних документах лише у другій половині XVI століття. Та було пов’язано з гербом, який не мав ніякого відношення до вази (швед. vas), але потім трансформувався та став нагадувати цей сосуд.

Шведська монета з гербом Вазів

Ваза (Васа) — королівська династія шведського походження, представники якої були королями Швеції з 1523 до 1654 року та королями Речі Посполитої з 1587 до 1668 року. Рід Ваза походить з центральної Швеції. Виник від назви родинного маєтку. Власне це прізвище представники аристократичної династії стали носити лише з початку XVI ст. Першим серед них був Ерік Ваза, батько Густава Вази, майбутнього короля. Саме з останнім пов'язано піднесення роду до королівського трону Швеції. Родина Ваза брала участь у боротьбі з датським королем Кристіаном II. Врешті-решт Густаву Вазі вдалося вигнати данців та стати новим королем Швеції.

Саме з династією Ваза пов'язано впровадження в Швеції лютеранства — з 1527 року. В цей же час Біблію перекладено шведською мовою. Саме Густав Ваза провів закон, згідно з яким у Швеції впроваджувалася спадкова монархія.

В цілому за часів правління в Швеції королів з роду Ваза відбувається економічне, політичне та військове піднесення країни. Королі з династії Ваза ведуть успішні війни з Московією, Данією, Річчю Посполитою, Австрією та її союзниками. Під час Тридцятирічної війни Швеція в багато чому визначала долю Європи. Після її закінчення Швеція перетворилася на імперію, маючи у своїх володіннях Фінляндію, Карелію, Естляндію, Ліфляндію землі між Бременом та Гамбургом, західну Померанію. На сучасному гербі Швеції наявний герб Вазів - ліва частина маленького щита в центрі великого щита.

З 1587 року представники династії Ваза посідали трон Речі Посполитої, завдяки шлюбу між Юханом III Ваза, королем Швеції та Катериною Ягелон, сестрою останнього короля з династії Ягелонів — Сигізмунда II Августа, в якому народився майбутній король Сигізмунд ІІІ. У Речі Посполитої королі з роду Ваза завзято впроваджувати католицизм, боролися з православ'ям, що викликало невдоволення широких верств населення України та Білорусі. Загострювали ситуацію запрошені у країну єзуїти.

Нерозважлива політика стосовно українців, козаків зокрема, призвела до повстання гетьмана Богдана Хмельницького. Боротьба з козаками суттєво послабило становище Річчі Посполитої. Внаслідок цього довелося також вести війни із Московським царством та шведським королівством. В результаті значну частину територій було втрачено.

Саме з представниками династії Ваза пов'язано початок занепаду держави Річ Посполита, в справи якої почали втручатися сусідні держави, а влада короля ослабла остаточно.

Сиґізму́нд ІІІ Ва́за (швед. Sigismund, пол. Zygmunt III Waza) — король Польщі, Великий князь литовський, Великий князь Руський (з 1587 року), король Швеції (в 1592–1599 роках).

Повний титул: пол. Z Bożej łaski król Polski, wielki książę litewski, ruski, pruski, mazowiecki, żmudzki, inflancki, a także dziedziczny król Szwedów, Gotów i Wenedów.

Переклад українською: Божою Ласкою король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Прусії, Мазовецький, Жмудський, Інфлянський, а також спадковий король Шведів, Готів і Венедів.

Народився в Швеції. Обраний на престол середньою шляхтою на чолі з Яном Замойським. Незабаром після коронації Сиґізмунд ІІІ виступив проти свого суперника, ерцгерцога австрійського Максиміліана ІІІ; останній був розбитий під Бичиною і полонений (1588 р.), але відпущений на свободу за договором 1589 р., за яким відмовився від претензій на польський престол.

Сиґізмунд III прагнув відродити католицизм, активно сприяв переходу православної церкви під верховенство Риму. За його правління було у 1596 році укладено Берестейську унію. За його правління Польща вела війни зі Швецією (1600–1611 рр., 1617–1620 рр., 1621–1629 рр.) та Туреччиною (1617 р., 1620–1621 рр. - Хотинська битва).

Після смерті свого батька Югана III (1592 р.) Сигізмунд поїхав до Швеції і коронувався шведським королем, але після повернення до Польщі змушений був призначити регентом Швеції свого дядька Карла, який, підтримуючи протестантизм, здобув прихильність народу і прагнув до престолу.

Під час другого перебування в Швеції (1598 р.) Сигізмунд відштовхнув від себе багатьох прихильників. Після битви біля Стонгебру він був остаточно усунений від престолу, а його дядько оголошений королем Швеції в 1604 р., під ім'ям Карла IX. Сигізмунд не хотів відмовлятися від своїх прав на шведський престол, втягнув Польщу в шістдесятирічну невдалу для неї війну зі Швецією. 1596 р. Сигізмунд ІІІ переніс столицю з Кракова до Варшави.

У 1609–1618 роках Сиґізмунд III вів боротьбу проти Московського царства, в якій брали участь українські козацькі полки (не менше 30 тисяч чоловік) під командуванням Петра Сагайдачного. За Сиґізмунда III відбулися національно-визвольні повстання під проводом Кшиштофа Косинського, Северина Наливайка, Марка Жмайла, Тараса Федоровича.

В (1592) році Сиґізмунд ІІІ одружується з дочкою ерцгерцога австрійського Карла II Анною, яка народила в 1596 році майбутнього короля — Владислава IV. Після смерті першої дружини Анни Габсбурзької в 1598 році Сиґізмунд III у 1605 році одружується на її сестрі Констанції, яка народила в 1609 році сина — майбутнього короля Яна ІІ Казимира. Сигізмунд III Ваза тяжко переживав кончину Констанції 10 липня 1631 й тяжко захворівши, помер від інсульту 30 квітня 1632 року.

1625 рік. Влітку 1625 року король Сиґізмунд III Ваза вирішив приборкати «козацьку сваволю», зібрав каральне військо. У вересні 1625 коронний гетьман Станіслав Конєцпольський з 30-тисячним військом вирушив із Бара на Подніпров'я. Військо 1 жовтня підійшло до Канева. Козацька залога вийшла з міста й після бою з каральним загоном під Мошнами (нині село Черкаської області) відступила до Черкас. Разом з місцевими козаками канівські козаки відійшли до гирла річки Цибульника, де збиралися інші козацькі загони. Невдовзі сюди прибули з артилерією запорожці під керівництвом Марка Жмайла. З’єднавшись із козаками, Жмайло очолив повстанське військо. Козацькі загони на чолі з Марком Жмайлом, зустрівши поляків поблизу Канева, вдало відбивалися. 15 жовтня відбувся запеклий бій. Повстанці завдали значних втрат ворогові, але під натиском переважних сил були змушені відступити до Курукового озера. Спроби розгромити тут козаків не мали успіху, і Конецьпольський був змушений почати переговори, під час яких угодовська частина козацької старшини 5 листопада 1625 року скинула Жмайла з гетьманства і уклала з урядовим командуванням невигідний для козацтва Куруківський договір. Від козаків Куруківську угоду підписував Михайло Дорошенко, обраний гетьманом замість Жмайла. Договір передбачав реєстр на 6 тис.; ті ж, хто не увійшов до списку, мусили повернутися до маєтків своїх власників. Тисяча козаків мала постійно перебувати на Запоріжжі, щоби перешкоджати втечам селян. Козаків зобов'язували не втручатися в релігійні справи, відмовитись від морських походів, та не підтримувати відносин з іншими державами.

Весна 1625 року в Балаклаві якраз набирала найбільшої краси. Повітря, насичене медоносним ароматом, здавалося, нависало над ще сонною бухтою. День ще боровся з ніччю. В кінці бухти, біля верфі та східних і північних пристаней, стояли приторочені міцними прядив’яними канатами важкі турецькі галери. На Балик-юве з фортечних веж перегукувалися вартові яничари. Було так, як було вчора, як, здавалося, залишилось з тих пір, коли Чемболо стало зватися Балаклавою.

…Ранкову тишу розірвав людський зойк, крик і брязкіт зброї на найбільшій галері, що стояла крайньою на північній, парадній стоянці. Коли за борт плюхнулися з добрий десяток людських тіл, з галери на берег вибігла група обідраних, зарослих довгим волоссям людей з ятаганами і мушкетами в руках і вдарили десантом на сусідні кораблі. Там повторилося те ж саме. Охорона не чекала ранкової атаки гяурів, яких вона і за людей-то не вважала. За це і поплатилася життям. Деякі з турецьких матросів, запобігаючи смерті, кидали невільникам ключі від кайданів і вистрибували за борт.

„Зброю і порох збирати на першу галеру! Лаштувати гармати до бою!” - командував кремезний, ще молодих років, невільник із колишніх запорозьких козаків.

А з верхнього міста, з височенної фортеці, що розмістилася на вершині Мане-Тунеро, вже бігли турецькі яничари. Заметушилися і на Балик-юве, на мурах фортечної гори. Турецький комендант рвав і метав: гяури захопили галеру самого паші! І наказав підняти ланцюги, що загороджували вихід з бухти в море.

Та марні намагання! Важка галера вже блиснула жерлами гармат правого борту, і запалали свічками у бухті турецькі кораблі. Бортовий залп з лівого розметав яничарів, що спішилися з гори. Козаки пороху не жаліли, залпи батарей верхньої і нижньої палуб запалили бухту. Горіли кораблі, горіла верф, здавалося, горить вся Балаклава. Потім, через півстоліття, турок Евлія Челебі напише, що козаки захопили Балаклаву і три дні турки не змогли їм нічого вдіяти. І пішли козаки в море, і загинуло їх там 800 чоловік.

Не згинули, дійшли з боями аж до Дону, бо знали, що в Очакові на них чатує великий турецький флот. Потім, зібравши сили, поквиталися і з ним.

Підняв повстання в Балаклаві і фактично захопив все нижнє місто з турецьким флотом в бухті полковник запорозького війська Олексій Шафран.

…В одному з численних морських походів полковнику Олексію Шафрану не пощастило. В бою з османами його чайку було потоплено, а самого полковника турки виловили з води і закували в бранці на свою галеру. Прикутий до дубової банки, гріб Шафран довгих сім років, доки не вдалося звільнитися з неволі в Балаклаві.

Розстрілявши турецькі кораблі у балаклавській гавані, галера Шафрана вийшла у відкрите море і під вітрилами швидко дійшла до Керченської протоки. В Азовському морі зустрічні турецькі кораблі вітали повсталу галеру, яка йшла під турецькими штандартами, як свою. Правда, піднімаючись вверх Доном, Шафран нагнав доброго страху донським козакам, які аж ніяк не чекали в себе на ріці турецьку галеру.

Зате скільки було радості, коли серед її екіпажу побачили чимало давно оплаканих рідних своїх козаків!

Спочатку Олексій Шафран мав намір повернутися з Дону на Січ. Але виявилося, що на Дон для спільного походу прибуло більше тисячі запорожців і ще збиралося підійти кілька тисяч. Вирішили разом з донськими козаками йти походом на море і отаманом обрали Олексія Шафрана.

До кінця літа 1625 року там же, на місці, обладнали триста чайок та донських стругів і, посадивши на них 10000 козаків, вирушили в море. Козацький флот взяв курс на Трапезунд. На першій порі похід складався переможно. Десантом з моря козаки Шафрана взяли приступом Трапезундську фортецю та попалили чималу територію турецького узбережжя. Визволивши близько тисячі невільників, Шафран вирішив ще вдарити на Синоп.

Та трохи раніше, десь за місяць до походу Олексія Шафрана, турецьким узбережжям від Синопа до Стамбула смерчем пройшлася ескадра полковника Кіндрата Бурляя. Дізнавшись про вчинений Бурляєм погром, султан направив на пошук козаків велику ескадру під керівництвом Редшід-паші.

Ось ця ескадра з 43 великих бойових галер і натрапила біля Синопа на флотилію Олексія Шафрана.

Посеред дня в морі відбулася велика морська битва. Спочатку козаки почали брати в битві верх. Абордажною атакою запорожці взяли кілька галер, кілька підпалили донці. Та в морі почала змінюватися погода. Задув зустрічний вітер, стали підніматися хвилі. Чайки, а особливо менші донські струги, стало трощити хвилею об борти великих галер. Козаки почали терпіти поразку.

За підсумком бою козаки зазнали значних втрат в кораблях і людях. Та Олексій Шафран зумів все ж таки вистояти в битві, організовано відступити і привести своїх козаків на Дон. За турецькими джерелами, якими користувався, описуючи події в Балаклаві, Е. Челебі, в цій битві в турецький полон потрапило 800 козаків.