Празькі
гроші Вацлава IV
Аверс: WENCEZLAVS TERCIVS - DIE GRATIA REX BOEMIE довкола корони.
Реверс: GROSSI PRAGENSES довкола льва.
Пра́зький гріш — одна з
найпопулярніших монет Середньовіччя, яку карбували з 1300 по 1547 роки. Широко
використовувалася в країнах Центральної та Східної Європи: Чехії, Польщі,
Угорщині, Литві, Русі, Німеччині, Австрії. Саме від цієї монети в українській
завелося слово гроші.
Бити празькі гроші почав у 1300
році чеський король Вацлав II (1287–1305). Вважається, що зразком для них стали
французькі гро труа (турноза). Як і французький, празький гріш рівний 12
монетам меншого номіналу (парвусів або ж празьких денарів). Однак чеська
дослідниця Ногейлова-Пратова доводить, що зовні празький гріш найподібніший до
месинської pierrealedи — італійської золотої монети. За низкою джерел прототипи
– італійські denarii grossi та французькі grossi tuornois. Оскільки в
проведенні грошової реформи Вацлаву ІІ допомагали італійці, серед яких три
флорентійські банкіри, то італійський вплив імовірніший. Основою реформи була
празька гривня з 253,14
грамів якої били 64 гроші по 3,96 грамів (так мало
бути, насправді монета не завжди була повноцінною). Тож насправді нові монети
ґрунтувалися на властиво чеській грошово-ваговій основі.
Гро турнуа (1266-1270) короля Людовика IX,
Празький гріш
(1300-1305) короля Вацлава II та італійській мессінський 
Після появи грошів у Чехії було
офіційно заборонено вільні торгівлю та обіг срібла, що його від тепер слід було
в обов'язковому порядку зміняти на монету. Власники ж срібних копалень мали усе
видобуте срібло здавати на державний монетний двір. Саме цим пояснюється
розташування монетного двору не в столичній Празі, а в центрі видобутку срібла
— Кутній Горі. Іноземцям заборонялося купувати та вивозити срібло з Чехії
інакше як у змонетованому вигля
ді. Так держава узяла владу над грошовим ринком,
король отримав доходи з торгівлі сріблом, що на той час було основою багатства
Чехії та її головним вивізним товаром. Багаті копальні в Кутній Горі, які
давали більше 6500 кг
срібла на рік, дозволяли Вацлаву карбувати до 1,7 млн празьких грошей (чистою
вагою 3,62 г
срібла).
Празькі гроші випускали й при наступниках Вацлава II —
Янові І (1310 - 1346), Карлові І (1346 - 1378), Вацлаві III (1378 - 1419), аж
поки Гуситські війни й міжусобиці у 20-х роках XV
ст. не призвели до занепаду видобування срібла і карбування
монет.
За весь час
існування, з червня
1300 по серпень 1547, гроші мали однаковий діаметр та малюнки з обох сторін. На
лицьовому боці зображувалася корона, ім'я у внутрішній круговій легенді,
наприклад WENCEZLAVS SECVNDVS та титул чеського короля у зовнішній легенді,
наприклад DEI GRATIA REX BOEMIE. Зі зворотного боку зображувався крокуючий лев
в короні (чеський лев) та назва монети в множині — GROSSI PRAGENSES. В XIV
столітті гроші карбували якісно з гарними художніми деталями. В XV столітті
монети гірші — зображення розмиті, деталі значно грубіші. За сторіччя монета
полегшала майже на грам. Якщо на початку XIV століття вона зазвичай важила 3,8-3,5 грамів, то в перших
десятиліттях XV вже біля 2,4
грами. Окрім того, дуже знизився вміст срібла. Спершу
гроші були доброю монетою з майже щирого срібла 933 проби, але вже в другій декаді
XIV століття срібла в монеті було хіба половина.
Таблиця 1. Орієнтовні метричні показники
карбування празьких грошів
(складена за: Castelin 1960;
Pinta, Kovanic 2000; Smilgevičius 2000)
Роки карбування
|
Вага (г)
|
Проба
|
Вацлав ІІ
1300—1305
|
3,77—3,86
|
930
|
Ян І Люксембурзький
1311—1327
1327—1340
1340—1346
|
3,64—3,76
3,50—3,72
3,53—3,55
|
907—918
880—904
868—880
|
Карл ІV
1346—1355
1350—1358
1358—1370
1370—1378
|
3,50
3,37
3,25
2,94
|
848 (843—936)
865 (844—870)
863 (837—865)
763 (643—767)
|
Вацлав ІV
1378—1386
1405—1407
1407—1419
|
2,90
2,66
2,70
|
820
666
610 (620—665)
|
Зазвичай монети поганої якості це
гроші карбування Вацлава IV (1378–1419). Зміна якості празьких грошей, зниження
вмісту срібла та заміна його міддю були офіційно затверджені указом 1407 року.
В порівнянні з його ж емісіями до цього року вага празького гроша зменшилася на
0,5-0,7 грамів.
Ряд фактів свідчать, що й після смерті Вацлава IV монети з його ім'ям —
внутрішньою легендою WENCESLAUS TERCIUS, продовжували битися у величезних
кількостях старими штемпелями. Гроші Вацлава IV – найбільш поширені.
Завдяки якості празькі гроші як
«щиросрібна» монета в першій половині XIV сторіччя подібно до гро труа поза
Францією виконували роль міжнародного платіжного засобу. Фактично вони заміняли
золоту монету.
З другої половини XIV століття
завдяки розвитку та певному впорядкуванню грошового обігу Європи гріш стає
монетою середнього номіналу. Він займав проміжне положення між розмінними
денарієвою та золотою монетою (флорином). Роль празьких грошів як міри вартості
та оборотної монети зростає в багатьох європейських країнах — Австрії, Польщі,
південній та східній Німеччині, де вони часто перебивалися. За документами, на
землях Галицько-Волинського князівства в другій половині XIV та на початку XV
століття празькі гроші були офіційним платіжним засобом. У них установлювалися штрафи та різноманітні
стягнення на користь держави і церкви. Завдяки
своїй якості, празькі гроші лежали в основі
будь-яких торговельних угод, заступаючи інші срібні монети: тонкі брактеати і
зроблені з чорного низькопробного срібла денарії.
Нумізматичний матеріал свідчить,
що празькі гроші в Україні спочатку з'являються у Галицькій Русі і на Волині
(перша половина XIV ст.), а згодом звідти розповсюджуються на інші українські
землі. Головним шляхом, на думку М.Котляра, був південно-західний шлях — через
Львів і Луцьк. Високоякісні празькі гроші користувалися значним попитом в
Україні. З кінця XIV - початку XV ст. празькі гроші - найбільш уживані монети
на абсолютній більшості українських земель.
Сама назва "гріш" мала загальноєвропейське походження, а в
Україні первинно пов'язувалася, напевно, з празькими (чеськими), а не
польськими грошами. Назва «гріш» (лат. grossus-великий) використувалася в
загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду -»періоду гроша» в
європейському монетному карбуванні. Нові, більші срібні монети-гроші прийшли
на зміну знеціненим дрібним денаріям XI-XIII ст., поступово перейняли на себе
основне навантаження як лічильні одиниці. З появою талярів на початку XVI ст.
гріш та його фракції перетворилися на розмінні монети, стали синонімами дрібних
номіналів з появою грошів.
На початку свого існування, в XIV-XV ст., усі «нові-великі» монети
пов'язувалися з грошами. Щоб розрізняти різні позначення до основного номіналу
додатково було введено такі: «широкі гроші» (gross lati) (празькі-реальні гроші),
«загальновживані гроші», «гроші руської лічби» (галицькі, руські напівгроші),
«малі гроші» (grossі pama) польські напів-гроші.
Дослідники вважають, що у першій чверті XV ст. у
Галицькій Русі празький гріш дорівнював двом з половиною польським, або львівським,
напівгрошам. Таке співвідношення характеризується і назвами. Якщо празькі гроші
отримали ще один епітет - "великі", то польські напівгроші виступають
у документах як "малі" або "середні".
Першими реальними «грошовими монетами», з якими ознайомилося населення
західноукраїнських земель у першій половині XIV ст., були празькі гроші Вацлава
II (1300-1305 рр.) та Яна Люксембурзького (1310-1346 рр.). Ці повноцінні
монети швидко пристосовувалися і до місцевої лічби. Ще задовго до реального
находження польських монет чи карбування галицьких, у 1320 р. володимирський
князь Андрій знижує норму сплати для краківських купців з 3 до 1 гроша.
Напевно, вже в цей час на Правобережній Україні гріш починає використовуватися
як лічильна одиниця та реальна монета - празький грош.
В історіографії звертається увага
на певний зв’язок між зникненням празьких грошів із Польщі та гуситським рухом.
У Великому князівстві Литовському навпаки – їх розповсюдження зумовлювалося
саме контактами з чеськими гуситами.
При аналізі монетних знахідок зі
Східної Європи дослідники звертають увагу на значну перевагу празьких грошів
Вацлава IV останньої групи, карбованої після 1405–1407 рр. При цьому в Польщі
навпаки – переважають монети перших емісій цього короля. Контакти великого
князя литовського Вітовта з гуситами, безумовно, повинні були відбитися й на
динаміці надходження празьких грошів.
Чисельні знахідки свідчать про
тривале використання цих монет в Україні, майже до кінця XV ст. І якщо в
1441–1444 рр. у Кракові виникали проблеми зі сплатою податків у зв’язку з
недостатньою кількістю празьких грошів, то у Великому князівстві Литовському
виплати значних сум саме у празьких грошах були можливі ще в 1490-х рр., а
окремі давні податки (ловецьке, бобровщина, куничне, медова данина) майже до
кінця XVІ ст. фіксуються у широких (празьких) грошах. На відміну від польських
територій на литовських землях монеті грошового ґатунку – празькому грошу –
альтернативи не було.
Зі слів археолога Михайла Вашета за один празький гріш у
ті часи можна було купити корову.
_______________________________________________________
Найпершим чеським гербом був
зовсім не лев, як думає багато хто. На гербі Чеського королівства в XI—XII
століттях красувався чорний орел на білому щиті серед язиків полум'я. Це був
родовий герб першої династії чеських королів Пржемисловичей, що правили з 874
по 1306 рік.
Згідно з записами хроністів,
срібний двохвостий лев став гербом Чехії незабаром після 1158 року. Імператор
Фрідріх I Барбаросса нагородив таким гербом чеського князя Владислава II за
допомогу в поході проти північноіталійський міст і за узяття Мілана. Після цієї
події Владислав став королем. Реально перший раз зображення лева було відмічене
на печатці короля Пшемисла, сина Вацлава I, в 1247 році. В кінці 12 століття
лев став зображатися в короні. За короля Пшемисла I Отакара лев став
двохвостим. Другий хвіст лева був доданий в чеський герб німецьким імператором
Оттоном IV (1198-1214) в нагороду за допомогу чеських військ при придушенні
повсталих в Саксонії. У остаточному вигляді герб затвердився до 1250 року і
зберігався протягом багатьох століть.
Герб Чеського королівства
(1313-1321)
_______________________________________________________________________________
Вацлав IV (також Wenceslaus, нем. Wenzel, чеш. Vclav) - (*26
лютого 1361 Нюрнберг, Німеччина — †16 серпня 1419 замок Венцельс, Прага, Чехія)
— чеський король (1378-1419), імператор Священної Римської імперії (1378-1400).
З династії Люксембургів. В 1400 році був позбавлений влади з німецького трону,
але залишився королем Чехії.
У 1373 році його батько Карл IV
домігся для нього титулу курфюрста - маркграфа Бранденбурга. 10 червня 1376 він
також домігся обрання Венцеля Римським королем.
Для забезпечення обрання свого
сина Карл IV скасував привілеї багатьох імперських міст , які сам же їм раніше
дав , і заклав їх різним представникам знаті. Однак ці міста володіли певною
міццю, і могли виступити як військова сила . Більше того , так як Карл
організував міста в ліги , це дозволило їм кооперуватися і для великих операцій
. 4 липня 1376 , за 2 дні до коронації Венцеля, чотирнадцять швабських міст
об'єдналися в незалежну лігу для захисту свіх прав від нового короля. Швабська
ліга привернула нових членів і до 1389 діяла як незалежний суб'єкт імперії.
Після смерті Карла у 29 листопада
1378, Венцель успадковував Чехію.
Вацлав постійно конфліктував з
вищим духовенством країни, відстоював пріоритет світської влади і втручався у
внутрішньоцерковні справи, вважаючи празький архієпископство одним з головних
своїх опонентів у внутрішній політиці. Аналогічні конфлікти відбувалися і з
представниками чеської знаті. Деякий час підтримував реформаторську діяльність
Яна Гуса, проте згодом разом зі своїм братом Сигізмундом I переслідував його.
Вацлав помер 16 серпня 1419 від
серцевого нападу. Після його смерті Чехія увійшла в глибоку політичну кризу.
У поемі «Єретик» Тарас Шевченко
згадав Вацлава IV як гонителя Яна Гуса. Поет називав Вацлав IV Вячеславом.
_____________________________________________________________________________________
У силу свого характеру і
поглядів, у нього траплялися досить серйозні конфлікти з представниками
римо-католицької церкви і чеської знаттю. Патронуючи відомим способом
реформатора Яна Гуса і його сподвижників і не даючи їх оголосити єретиками, він
вступив в затяжну смугу конфліктів з вищим духовенством та представниками
світської аристократії, більшість з яких були ортодоксальними католиками.
Долаючи опір, був змушений йти на вкрай непопулярні заходи, які з одного боку
локально вирішували політичні проблеми, а з іншого - збільшували ступінь його
«непопулярності».
У різний час вступав в конфлікти
зі своїми братами Йост Моравським і Сигізмундом. Його молодший Сигізмунд
визволяв Вацлава з майже дворічного полону, куди останній потрапив воюючи зі
своїм молодшим братом Йост 1394 році. А в 1402 Сигізмунд сам захопив Вацлава в
полон і лише в 1403 році його звільнили чеські лицарі ...
Будучи королем Німеччини, не був
у ній майже 10 років. У виду невиконання своїх королівських обов'язків, за
пияцтво, безпутність і за участь у церковному розколі, Вацлав був зміщений з
німецького королівського трону. На його був обраний Рупрехт III Пфальцский.
Вацлав свого зміщення з трону не визнав. У 1410 році після смерті Рупрехта,
законними спадкоємцями на німецький престол виявилися Йост і Сигізмунд. Однак,
Вацлав наполегливо продовжував вважати королем себе. І тільки після смерті
Йоста в січні 1411 погодився віддати Сигізмунду королівський жезл в обмін на
гарантії залишення за собою чеського трону.
________________________________________________________________________________________________
Найвидатіший чеський король Карл
Четвертий, римський імператор і батько батьківщини всіх чехів помер у 1378 -му
році у віці 62 років. Він був найуспішнішим правителем світу. Йому вдалося
придбати римський імператорський вінець, на короткий термін він навіть повернув
папський престол з французького міста Авіньон в Рим. Одружений він був чотири
рази, дві останні дружини народили йому синів. Анна Свидницька - спадкоємця
престолу, улюбленого Вацлава.
Всі шлюби Карлу Четвертому
принесли політичну користь - він був майстром робити зі своїх суперників
родичів і внаслідок цього своїх союзників. Територію чеського королівства він
подвоїв, і з Праги зробив столицю Європи.
Наприкінці життя Карл Четвертий
трохи переоцінив здібності своїх синів, насамперед, розбещеного Вацлава, в
якого він вклав найбільші надії.
Історія ставить Вацлаву Четвертому
вельми суперечливі оцінки. Можна прочитати, що Вацлав був нервовим,
неврівноваженим і слабовольним людиною, що вирішував проблеми, швидше, на
основі емоцій, ніж розуму. Але з іншого боку легенди кажуть, що в часи
царювання Вацлава Четвертого в Чехії був настільки надійний громадський
порядок, що прості люди могли золото носити на голові, і не побоюватися, що їх
хто-небудь пограбує. Легендарною стала звичка Вацлава ходити переодягненим по
Празі, спостерігати за поведінкою купців, і тих, які виявилися
недобросовісними, карати публічним зануренням у Влтаву.
З особистістю Вацлава Четвертого
пов'язані багато легенд і таємниць, які історикам досі не вдалося розтлумачити.
Однією з найвідоміших, і одночасно найзагадковіших є таємниця герба короля
Вацлава - скручена широка стрічка посередині з зимородком. Цю емблему можна
знайти на багатьох документах часів Вацлава Четвертого, але також на багатьох
будівлях, наприклад на бруківці вежі у Карлова моста в Празі.
Незважаючи на те, що символ
відомий - скручена стрічка позначала любов, водомороз - вірність, його важко
віднести до короля Вацлаву, відомому своєю пристрастю до красивих жінок. Крім
того, на першому зображеннях в гербі зимородка два, і ще там можна знайти букву
"Е". Вацлав Четвертий був одружений два рази, в перший раз на Йоганні
Баварській, з якою він був заручений з дитячих років заслугою свого батька
Карла, і на Жофьї, племінниці Йоганни, на якій він одружився після смерті своєї
першої дружини. Букву "Е" неможливо віднести ні до однієї з них.
Літописець Вацлав Гайєк з
Лібочан, відомий соєю тенденцією фантазувати, помилково прочитав букву
"Е" як " С" і в свій літопис включив грайливий анекдот про
те, як молодого Вацлава, який перебуває в полоні у чеських дворян і міщан,
врятувала молода банщиця Сюзанна, коли йому тюремники дозволили покупатися.
Зимородок є також символом банщиків. На жаль, мова йде лише про легенду, однак
залишається фактом, що король Вацлав дуже любив всякі розваги в лазнях, які
тоді були особливим громадським центром, і часто віддавав перевагу їх своїм
королівським обов'язків.
Неможливо промовчати про те, що
Вацлав Четвертий був дійсно досить слабким правителем, державні справи йому
набридали, і він часто ховався від них на полюваннях, або в деякому зі своїх
замків. Вацлав став королем, коли йому було сімнадцять років. Крім того,
досвідчений і мудрий архієпископ Ян Очко з Влашо якраз в той час поступився
своїм постом племіннику, молодому марнославному дворянину Яну з Йенштейна, який
прагнув набути більше влади, ніж король. Уніфікація влади римського папи, якої
з великими труднощами домігся Карл Четвертий, не вдалася - новий римський папа
Урбан П'ятий не впорався з безладним становищем в Італії, і папський престол
залишився у французькому місті Авіньйон. В результаті цього були два папи -
Урбан і новий авіньонський папа Климент Сьомий. Вацлав Четвертий, будучи
римським імператором, відмовився займатися цією особливо важливою справою. Згідно
думку істориків, це рішення є його найсерйознішою помилкою.
Побоюються конфлікт між Вацлавом
Четвертим і архієпископом Яном з Йенштейна розгорівся, коли король на основі
суперечки про будівництво низьконапірної греблі, що знаходиться на церковній
території, позбавив Яна з Йенштейна поста королівського канцлера. Архієпископ
відповів королю скаргою проти порушення церковного права. Вацлав хотів
послабити владу Яна з Йенштейна, і вирішив заснувати нове єпископство шляхом
відторгнення монастиря в чеському місті Кладруби від празької єпархії. Вацлав
Четвертий чекав лише смерті старенького абата Кладрубського монастиря.
Але Ян з Йенштейна його
випередив. Відразу після смерті абата він вибрав нового, та заступник
архієпископа, вікарій Йоганек з Помука цей вибір схвалив. Вацлав Четвертий
буквально оскаженів. Він хотів за це з архієпископом негайно розквитатися, але
Ян з Йенштейна вчасно залишив Прагу. Вацлаву зрештою вдалося заарештувати хоча
б свиту архієпископа, включаючи вікарія Йоганека з Помука. Вацлав Четвертий не
тільки велів заарештованих катувати, але навіть у цю справу особисто включився.
Всі члени свити обіцяли змінити архієпископу, єдиний Йоганек з Помука мужньо
перетерпів тортури до самої своєї смерті. Його труп Вацлав велів скинути з
Карлова моста в Влтаву.
Статуя Йоганка з Помука на
Карловому мосту. Досі на Карловому мосту можна бачити місце, з якого було
скинуто тіло нещасного вікарія. Вацлав намагався не надто розголошувати цю
справу, і серед народу незабаром з'явилася легенда, згідно з якою був Йоганек з
Помука страчений за те, що відмовився королю видати таємницю сповіді королеви.
Популярність Вацлава Четвертого різко зменшилася. У 1393 -му році була навіть
здійснена спроба отруїти короля отрутою. Вацлав Четвертий пережив її, щоб стати
свідком початку гуситського революційного руху.
У період бароко легенду про
вікарії Йоганеке з Помука католики використовували на противагу легенді про
мученика Яна Гуса. Йоганек з Помука був включений в число святих під ім'ям Ян
Непомуцкий, так як його рідне місто Помук був перейменований на Непомук. Ян
Непомуцкий став одним з найпопулярніших чеських святих. До наших днів можна в
Чехії бачити безліч його статуй, що знаходяться зазвичай недалеко від річки,
ставка, або струмка, в пам'ять про його мученицької смерті .
Немає коментарів:
Дописати коментар