5 пфенінгів 1874 Німецька імперія

5 PFENNIG 1874

Мідно-нікелевий сплав.

Аверс: Герб країни з т.з. малим орлом (Kleiner Adler): над орлом німецька імператорська корона з двома кінцями стрічки, що розвіваються; на грудях орла щит з гербом Пруссії, навколо щита – прусський орден Чорного Орла з ланцюгом, по обох сторонах від хвоста орла – літера "С", що позначає, що монета карбована у Франкфурті, де монетний двір працював у 1866-1879 роках.

Реверс: У центрі – номінал цифрою "5", по кругу напис: DEUTSCHES REICH (НІМЕЦЬКА ІМПЕРІЯ). 1874. PFENNIG.

Діаметр – 17.5 мм. Вага – 2,5 г. Гурт гладкий. Наклад 3 707 000.

Дрібні монети випускалися однаковими для всіх земель. Єдиний стандарт мали також монети в 1/2 марки і 1 марку. Єдина відміна полягала в чекані на одному з дев'яти монетних дворів.

Ці монети мали обіг на території сучасної України з кінця квітня до середини листопада 1918 року, разом з грошовими знаками інших місцевих і іноземних урядів. Хоча розмінні монети мали нікчемну вартість, вони, проте, були платоспроможними, і зрідка, хоча і неохоче приймалися населенням до оплати.

В Німеччині розмінні монети повторно введені в обіг в 1924 році., вилучені з обігу 28.02.1942 року.

Пфеніг ( нім. Pfennig ) - германська розмінна монета номіналом в 1/100 марки, що мала ходіння до введення євро.

Пфеніг був вперше викарбуваний за зразком срібного денарія. Назва монети має спільний корінь з британським пенні (на старій англійській мові penig, pening, penning, pending), скандинавським Пеннінга (penning), польським і литовським пенязь (пол. pieniądz), фенінгом Боснії та Герцеговини (хорв. fening; серб. фенінг). Походження слова залишається спірним. Ось лише кілька версій:    від кельтського pen - голова;    від фризькою panding (у свою чергу походить від латинського pondus) - вага;    від німецького pfanne - сковорода (через форми деяких брактеати);    від англійського pawn, німецької Pfand, скандинавського pand, що означає заставу (заклад) або знак (символ).

Пфеніг карбувався з VIII століття з срібла, міді, бронзи, алюмінію, міді і заліза. В VIII - XIII століттях монета виготовлялася з високоякісного срібла і мала високу ціну. Тому ця епоха називається нумізматами "епохою пфеніга".

В XII столітті почали карбувати регіональні варіанти пфеніга. Найвідомішим був "геллерскій пфеніг" (нім. Hller Pfennig), Який перетворився на геллер (нім. Heller). Але вже до перших геллерів додали мідь і незабаром монета стала першим німецьким чисто мідним грошовим знаком. До кінця XVII століття і сам пфеніг в основному став мідної монетою. Останні німецькі пфеніги зі срібла карбували в першій половині XIX століття.

Введена в 1873 в Німецькій імперії золота марка відповідала 100 пфенігам. Цей поділ зберігся до введення євро.

Німе́цька Імпе́рія (нім. Deutsches Reich)  — держава, що існувала в Центральній Європі в кінці XIX та на початку XX століття. Назва зазвичай використовується, для описання Німеччини з 1871 року до 1918 року, коли вона була конституційною монархією: починаючи з об'єднання Німеччини і проголошення прусського короля Вільгельма I Німецьким Імператором (18 січня, 1871), закінчуючи фактично проголошенням Веймарської республіки (9 листопада, 1918) і формально зреченням Вільгельма II (28 листопада, 1918).

Фактично назва офіційна назва Deutsches Reich використовувалась Німеччиною в 1871—1943 роках.

Прусський прем'єр-міністр Отто фон Бісмарк, прихильник жорсткої руки та реальної політики з 1848 року хотів об'єднати конкуруючі Німецькі держави, щоб досягти своєї мети — головування Пруссії у Німеччині. Три війни мали допомогли переконати німців піти на об'єднання: проти Данії в 1864, Австро-Прусська війна проти Австрії в 1866, і Французько-прусська війна проти Другої Французької Імперії у 1870-71. Протягом облоги Парижу у 1871, Північнонімецький Союз, за підтримки союзників з Південної Німеччини, проголосили створення Німецької Імперії з проголошенням Прусського короля Вільгельма I Німецьким Імператором в Залі Дзеркал у Версальському палаці. Це була не лише подія величезного внутрішньонімецького значення, але й приниженням Франції, яка припинила чинити опір кількома днями пізніше.

Бісмарк безпосередньо готував у 1866 Північнонімецьку Конституцію, яка стала з деякими змінами у 1871 Конституцією Німецької Імперії.

Хоча офіційно союз був спілкою рівних, на практиці над імперією превалювала найбільша і наймогутніша держава, Пруссія. Вона складала три чверті площі Німеччини і дві третини її населення. Імперську корону успадкували Гогенцоллерни, королі Пруссії. За винятком 1872—1873 і 1892—1894 років, канцлер був завжди одночасно прем'єр-міністром Пруссії.

Під керівництвом Пруссії і Залізного Канцлера Бісмарка, Німеччина постала як нація і як світова держава. У 1871 25 окремих держав, через сторіччя, нарешті об'єдналися. Королі Саксонії і Баварії, князі, герцоги і керівники Брауншвейгу, Бадену, Ганноверу, Мекленбургу, Вюртембергу, Ольденбургу засвідчили відданість королю Пруссії — кайзеру.

В 1871 році населення Німецької Імперії склало 41 млн.

Заснування Німецької імперії істотним чином змінило баланс сил в Європі. Новостворена імперія знаходилась за межами пентархії, яка склалась в останні сто років, та мала вкрай відмінні від меншої Пруссії військово-політичні властивості. Тому Імперія стала подразником міжнародного порядку. Після тривалого навчання Бісмарк зрозумів, що недовіра решти держав до Німеччини може бути подолана лише самообмеженням та відмовою від подальшого територіального розширення. Тому він виступив із запевненням, що Імперія вже достатньо наповнена. «Ми переслідуємо не політику здобуття влади, а безпеки» він пояснив 1874 р.

Малий герб Німецької імперії. 1871

Перше зображення орла на щиті, що збереглося до наших днів, відноситься до кінця XII століття, його можна побачити на срібній монеті короля Фрідріха Барбаросси. З XIV століття спочатку лапи, а потім дзьоб і язик орла стають червоними. Надалі, з початку XV століття до 1806 року, гербом Священної Римської імперії, що охоплювала багато центральноєвропейських держав, став імперський двоголовий орел – символ правлячої династії австрійських Габсбургів. Фактично ж Німеччина багато століть залишалася роздробленою на сотні держав зі складними герб, які часто змінювались.

Відродження одноголового німецького орла як державного символу пов’язане з об’єднанням Німеччини під владою прусських королів. З 1871 року одноголовий орел став зображатися в центрі герба новоствореної Німецької імперії, але з прусським малим гербом на грудях. Гербовий щит увінчувала імператорська корона, оточував прусський орден Чорного Орла (заснований на честь утворення Прусського королівства у 1701 році).

Герб королівства Пруссія

У срібному полі чорний орел з Королівською короною на голові, з золотими стеблами трилисника на крилах, із золотим вензелем FR (від латинського Fridericus Rex, тобто Фрідріх Король) на грудях, із золотими дзьобом і кігтями і червоним язиком; в правій лапі орел тримає золотий скіпетр, нагорі якого чорний орел; в лівій лапі - блакитну державу, прикрашену золотими фігурами.

Отто́ Едуа́рд Леопо́льд фон Бі́смарк-Шенга́узен, з 1865 року граф, з 1871 — князь фон Бісмарк, з 1890 — герцог Лауенбурзький (*1 квітня 1815 — †30 липня 1898) — німецький державний і політичний діяч. Прем'єр-міністр Пруссії (1862–1890), бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867–1871), перший рейхсканцлер Німецької імперії (1871–1890). За дипломатію реальної політики та сильне урядування отримав прізвисько «залізний канцлер».

У Прусському королівстві Бісмарк заслужив серед консерваторів славу представника інтересів юнкерів, служив дипломатом (1851–1862 роки) в часи реакції. 1862 року призначений прем'єр-міністром Пруссії. Під час конституційної кризи виступав проти лібералів на захист монархії. Будучи міністром зовнішніх справ, перетворив Пруссію на панівну силу в Німеччині після німецько-данської війни 1864–1866 років. У франко-пруській війні 1870–1871 років виступав рушійною силою розв'язання німецького питання в малонімецькому сенсі та брав участь у створенні Другого Рейху. Перебуваючи на посаді рейхсканцлера та, за винятком короткої перерви, прусського прем'єр-міністра, він мав вагомий вплив на політику щойно створеного Рейху аж до своєї відставки 1890 року. У зовнішній політиці Бісмарк дотримувався принципу балансу сил (або європейської рівноваги).

У внутрішній політиці час його правління з 1866 року можна розбити на дві фази. Спочатку він уклав союз з поміркованими лібералами. В цей період відбулись численні внутрішні реформи, наприклад, впровадження цивільного шлюбу, який був використаний Бісмарком для послаблення впливу католицької церкви. Починаючи з кінця 1870-их років Бісмарк віддаляється від лібералів. Протягом цієї фази він вдається до політики протекціонізму та державного втручання в економіку. 1880-ті роки стали свідком впровадження антисоціалістичного закону. Розбіжності з тогочасним кайзером Вільгельмом II призвели до відставки Бісмарка. В наступні роки Бісмарк відігравав помітну політичну роль через критику своїх наступників. Завдяки популярності мемуарів — «Gedanken und Erinnerungen» — Бісмарку вдавалось тривалий час впливати на формування власного образу в суспільній думці.

Шостак або шестігрошовік 1625 Річ Посполита

Шостак або шестігрошовік 1625 рік. Річ Посполита

Сигізмунда III

Аверс - портрет короля, герб "Сас" внизу ("SIGISMVN III D G REX POL M D L"). Реверс - корона, номінал "VI", орел, "Погоня", герб Вазів ("GROS ARGE SEX REG POLO 1625"). Краків.

Шостак, шустак або шестігрошовік (українізована польська назва szostak) -  срібна (пізніше - біллона) монета Польщі, Великого князівства Литовського і Речі Посполитої вартістю в шість грошів, карбували з 1528 по 1795 роки. Спочатку емісія Шостака була відносно невеликою за обсягом і 1603 року припинена. Перший розквіт емісій Шостаків припадає на правління Сигізмунда III.

1623 р., після проведення грошової реформи імператором Священної Римської імперії Фердинандом II Габсбургом (1619—1637) у його спадкових володіннях, в Речі Посполитій за Сигізмунда III було видано нову монетну ординацію. Вона стосувалася всіх основних номіналів — солідів, грошів, півтораків, трояків, шостаків та ортів. Монетні двори Польсько-Литовської держави почали випускати більшість цих монет у значних кількостях, що призвело до перенасичення грошового ринку розмінними номіналами. В силу інфляційних процесів шостаки до 20 - х років XVII століття сильно знецінилися, і в 1627 році рішенням Варшавського Сейму їх карбування (разом з карбуванням решти розмінної монети) була заборонена з метою недопущення інфляції. З 1623 по 1627 рік випускався лише одни тип шостака - з трехпольним гербом під короною та номіналом "VI". Карбувались у Вщові, Бидгощі, Мальборку, Люблині, Кракові. Після 1627 року монетний двір в Кракові був закритий.

Пізніше, емісія цих монет поновлюється в 50-ті роки XVII століття і переживає свій новий розквіт в 1660-і роки. Шостаки 60-х років XVII століття є найпоширенішими з монет цього номіналу. Емісія Шостаків з перервами тривала аж до припинення існування Речі Посполитої як держави (до 1795 р.)

За час правління Сигізмунда III вміст срібла в монеті мінявся декілька разів (зменшувалось). Основною причиною були війни з сусідами. Вміст срібла в монетах:

Номінал	1600	1604	1616	1618	1623
шеляг	-	-	-	-	0,08
грош	-	0,571	-	-	0,294
полторак	-	-	0,74	-	0,45
трояк	2,00	1,89	-	1,52	0,92
шостак	-	3,78	-	3,12	1,83

Загалом за час карбування цієї монети вона схудла з 4,75 до 4,04 грама.

Монетний двір Кракова працював з 1598 по 1632 рік. Випускав денари, тернари, шеляги, гроши, полтораки, трехкрейцеровки, трояки, велику кількість шостаків, дукати (також кратні), полупортугали та португали. Трояки цього двору за вмістом срібла були найгіршими в королівстві.

На монеті присутній знак «сас», що є гербом великого підскарбія коронного Миколая Даниловича (1616-1624). Але справа в тому, що в 1625 році підскарбієм коронним вже був Ієронім Лігезий (1624-1632), в якого гербом був "Полкозиц" .

Сас — шляхетський герб, до якого належала більша частина руської (української) шляхти в Галичині (Червоній Руси). Герб має угорське походження. Півмісяць — походить від сарацинів, від яких його перейняли хрестоносці (вживали як символ надії, слави). Є також симоволом віри, вірності, успіху, сімейного щастя. Зірка — зазвичай свідчить про прагнення до мети. Є атрибутом волі, натхнення, амбітної мети. Шестикінечна зірка означає високі вчинки, надійного провідника. Стріла — також, можливо, походить з часів хрестових походів. Може означати когось, хто без вагання взяв участь у битві без огляду на те, якою буде її фінал, а також вміння бути напоготові, швидкість.

 

В Золочівському районі Львівської області є село Сасів, яке як місто з дозволу короля Сигізмунда III 1615 року заснував руський воєвода Ян Данилович. Місто одержало ім'я за назвою родового герба Даниловичів - Сасів. Одразу після свого виникнення містечко дістало магдебурзьке право й одержало герб, який був знову-таки родовою відзнакою власника Сасова - гербом "Сас"

Данилович Миколай гербу Сас (*1558 -†30 травня 1624) — обозний великий коронний, маршалок Сейму 1593 р., староста дрогобицький 1599 р., староста холмський 1609 р., підскарбій надвірний коронний 1610 р., староста більський 1610 р., каштелян львівський 1614 р., економ самбірський 1615 р., староста червоногородський 1615 р., підскарбій великий коронний 1617 р., староста красноставський 1622.

Син львівського хорунжого Станіслава Даниловича і Катажини з Тарлів — доньки львівського хорунжого Яна Тарла. Завершив навчання 1581 р. в університеті міста Дюллінґен-на-Дунаї в Баварії. Серед придворних вирушив 1594 р. з королем Сиґізмундом ІІІ Вазою до Швеції, де той коронувався. 1595 р. взяв участь у поході коронного гетьмана і канцлера до Молдавії, де вони посадили господарем Ярему Могилу; у битві під Цецорою з татарами. Від початку антикоролівського заколоту маршалка Зебжидовського (1606–1609 роки) виступив на підтримку Сиґізмунда ІІІ Вази. 1607 p. був послом в Османській імперії. На місці дерев'яного звів відомий замок у Червоногороді з наріжними вежами, посилив укріплення міста. У Варшаві 1621 р. збудував палац, який був перебудований у XVIII ст. у першу загальнодоступну бібліотеку Залуських. До 1591 р. одружився з Геленою з Уханьських з Белза. У шлюбі народились чотири доньки та п’ять синів.

Сигізмунд ІІІ належав до роду Ваза, третій герб на монеті – герб династії Ваза. Герб виглядає як щит, в якому розташований сніп хмизу (сніп шведською -  vase). Подібні снопи використовувались при штурмі, для зкидування ровів навколо замків. В Середньовіччі члени роду не мали якогось родового імя. Назва «Васа» виникло в генеалогічних документах лише у другій половині XVI століття. Та було пов’язано з гербом, який не мав ніякого відношення до вази (швед. vas), але потім трансформувався та став нагадувати цей сосуд.

Шведська монета з гербом Вазів

Ваза (Васа) — королівська династія шведського походження, представники якої були королями Швеції з 1523 до 1654 року та королями Речі Посполитої з 1587 до 1668 року. Рід Ваза походить з центральної Швеції. Виник від назви родинного маєтку. Власне це прізвище представники аристократичної династії стали носити лише з початку XVI ст. Першим серед них був Ерік Ваза, батько Густава Вази, майбутнього короля. Саме з останнім пов'язано піднесення роду до королівського трону Швеції. Родина Ваза брала участь у боротьбі з датським королем Кристіаном II. Врешті-решт Густаву Вазі вдалося вигнати данців та стати новим королем Швеції.

Саме з династією Ваза пов'язано впровадження в Швеції лютеранства — з 1527 року. В цей же час Біблію перекладено шведською мовою. Саме Густав Ваза провів закон, згідно з яким у Швеції впроваджувалася спадкова монархія.

В цілому за часів правління в Швеції королів з роду Ваза відбувається економічне, політичне та військове піднесення країни. Королі з династії Ваза ведуть успішні війни з Московією, Данією, Річчю Посполитою, Австрією та її союзниками. Під час Тридцятирічної війни Швеція в багато чому визначала долю Європи. Після її закінчення Швеція перетворилася на імперію, маючи у своїх володіннях Фінляндію, Карелію, Естляндію, Ліфляндію землі між Бременом та Гамбургом, західну Померанію. На сучасному гербі Швеції наявний герб Вазів - ліва частина маленького щита в центрі великого щита.

З 1587 року представники династії Ваза посідали трон Речі Посполитої, завдяки шлюбу між Юханом III Ваза, королем Швеції та Катериною Ягелон, сестрою останнього короля з династії Ягелонів — Сигізмунда II Августа, в якому народився майбутній король Сигізмунд ІІІ. У Речі Посполитої королі з роду Ваза завзято впроваджувати католицизм, боролися з православ'ям, що викликало невдоволення широких верств населення України та Білорусі. Загострювали ситуацію запрошені у країну єзуїти.

Нерозважлива політика стосовно українців, козаків зокрема, призвела до повстання гетьмана Богдана Хмельницького. Боротьба з козаками суттєво послабило становище Річчі Посполитої. Внаслідок цього довелося також вести війни із Московським царством та шведським королівством. В результаті значну частину територій було втрачено.

Саме з представниками династії Ваза пов'язано початок занепаду держави Річ Посполита, в справи якої почали втручатися сусідні держави, а влада короля ослабла остаточно.

Сиґізму́нд ІІІ Ва́за (швед. Sigismund, пол. Zygmunt III Waza) — король Польщі, Великий князь литовський, Великий князь Руський (з 1587 року), король Швеції (в 1592–1599 роках).

Повний титул: пол. Z Bożej łaski król Polski, wielki książę litewski, ruski, pruski, mazowiecki, żmudzki, inflancki, a także dziedziczny król Szwedów, Gotów i Wenedów.

Переклад українською: Божою Ласкою король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Прусії, Мазовецький, Жмудський, Інфлянський, а також спадковий король Шведів, Готів і Венедів.

Народився в Швеції. Обраний на престол середньою шляхтою на чолі з Яном Замойським. Незабаром після коронації Сиґізмунд ІІІ виступив проти свого суперника, ерцгерцога австрійського Максиміліана ІІІ; останній був розбитий під Бичиною і полонений (1588 р.), але відпущений на свободу за договором 1589 р., за яким відмовився від претензій на польський престол.

Сиґізмунд III прагнув відродити католицизм, активно сприяв переходу православної церкви під верховенство Риму. За його правління було у 1596 році укладено Берестейську унію. За його правління Польща вела війни зі Швецією (1600–1611 рр., 1617–1620 рр., 1621–1629 рр.) та Туреччиною (1617 р., 1620–1621 рр. - Хотинська битва).

Після смерті свого батька Югана III (1592 р.) Сигізмунд поїхав до Швеції і коронувався шведським королем, але після повернення до Польщі змушений був призначити регентом Швеції свого дядька Карла, який, підтримуючи протестантизм, здобув прихильність народу і прагнув до престолу.

Під час другого перебування в Швеції (1598 р.) Сигізмунд відштовхнув від себе багатьох прихильників. Після битви біля Стонгебру він був остаточно усунений від престолу, а його дядько оголошений королем Швеції в 1604 р., під ім'ям Карла IX. Сигізмунд не хотів відмовлятися від своїх прав на шведський престол, втягнув Польщу в шістдесятирічну невдалу для неї війну зі Швецією. 1596 р. Сигізмунд ІІІ переніс столицю з Кракова до Варшави.

У 1609–1618 роках Сиґізмунд III вів боротьбу проти Московського царства, в якій брали участь українські козацькі полки (не менше 30 тисяч чоловік) під командуванням Петра Сагайдачного. За Сиґізмунда III відбулися національно-визвольні повстання під проводом Кшиштофа Косинського, Северина Наливайка, Марка Жмайла, Тараса Федоровича.

В (1592) році Сиґізмунд ІІІ одружується з дочкою ерцгерцога австрійського Карла II Анною, яка народила в 1596 році майбутнього короля — Владислава IV. Після смерті першої дружини Анни Габсбурзької в 1598 році Сиґізмунд III у 1605 році одружується на її сестрі Констанції, яка народила в 1609 році сина — майбутнього короля Яна ІІ Казимира. Сигізмунд III Ваза тяжко переживав кончину Констанції 10 липня 1631 й тяжко захворівши, помер від інсульту 30 квітня 1632 року.

1625 рік. Влітку 1625 року король Сиґізмунд III Ваза вирішив приборкати «козацьку сваволю», зібрав каральне військо. У вересні 1625 коронний гетьман Станіслав Конєцпольський з 30-тисячним військом вирушив із Бара на Подніпров'я. Військо 1 жовтня підійшло до Канева. Козацька залога вийшла з міста й після бою з каральним загоном під Мошнами (нині село Черкаської області) відступила до Черкас. Разом з місцевими козаками канівські козаки відійшли до гирла річки Цибульника, де збиралися інші козацькі загони. Невдовзі сюди прибули з артилерією запорожці під керівництвом Марка Жмайла. З’єднавшись із козаками, Жмайло очолив повстанське військо. Козацькі загони на чолі з Марком Жмайлом, зустрівши поляків поблизу Канева, вдало відбивалися. 15 жовтня відбувся запеклий бій. Повстанці завдали значних втрат ворогові, але під натиском переважних сил були змушені відступити до Курукового озера. Спроби розгромити тут козаків не мали успіху, і Конецьпольський був змушений почати переговори, під час яких угодовська частина козацької старшини 5 листопада 1625 року скинула Жмайла з гетьманства і уклала з урядовим командуванням невигідний для козацтва Куруківський договір. Від козаків Куруківську угоду підписував Михайло Дорошенко, обраний гетьманом замість Жмайла. Договір передбачав реєстр на 6 тис.; ті ж, хто не увійшов до списку, мусили повернутися до маєтків своїх власників. Тисяча козаків мала постійно перебувати на Запоріжжі, щоби перешкоджати втечам селян. Козаків зобов'язували не втручатися в релігійні справи, відмовитись від морських походів, та не підтримувати відносин з іншими державами.

Весна 1625 року в Балаклаві якраз набирала найбільшої краси. Повітря, насичене медоносним ароматом, здавалося, нависало над ще сонною бухтою. День ще боровся з ніччю. В кінці бухти, біля верфі та східних і північних пристаней, стояли приторочені міцними прядив’яними канатами важкі турецькі галери. На Балик-юве з фортечних веж перегукувалися вартові яничари. Було так, як було вчора, як, здавалося, залишилось з тих пір, коли Чемболо стало зватися Балаклавою.

…Ранкову тишу розірвав людський зойк, крик і брязкіт зброї на найбільшій галері, що стояла крайньою на північній, парадній стоянці. Коли за борт плюхнулися з добрий десяток людських тіл, з галери на берег вибігла група обідраних, зарослих довгим волоссям людей з ятаганами і мушкетами в руках і вдарили десантом на сусідні кораблі. Там повторилося те ж саме. Охорона не чекала ранкової атаки гяурів, яких вона і за людей-то не вважала. За це і поплатилася життям. Деякі з турецьких матросів, запобігаючи смерті, кидали невільникам ключі від кайданів і вистрибували за борт.

„Зброю і порох збирати на першу галеру! Лаштувати гармати до бою!” - командував кремезний, ще молодих років, невільник із колишніх запорозьких козаків.

А з верхнього міста, з височенної фортеці, що розмістилася на вершині Мане-Тунеро, вже бігли турецькі яничари. Заметушилися і на Балик-юве, на мурах фортечної гори. Турецький комендант рвав і метав: гяури захопили галеру самого паші! І наказав підняти ланцюги, що загороджували вихід з бухти в море.

Та марні намагання! Важка галера вже блиснула жерлами гармат правого борту, і запалали свічками у бухті турецькі кораблі. Бортовий залп з лівого розметав яничарів, що спішилися з гори. Козаки пороху не жаліли, залпи батарей верхньої і нижньої палуб запалили бухту. Горіли кораблі, горіла верф, здавалося, горить вся Балаклава. Потім, через півстоліття, турок Евлія Челебі напише, що козаки захопили Балаклаву і три дні турки не змогли їм нічого вдіяти. І пішли козаки в море, і загинуло їх там 800 чоловік.

Не згинули, дійшли з боями аж до Дону, бо знали, що в Очакові на них чатує великий турецький флот. Потім, зібравши сили, поквиталися і з ним.

Підняв повстання в Балаклаві і фактично захопив все нижнє місто з турецьким флотом в бухті полковник запорозького війська Олексій Шафран.

…В одному з численних морських походів полковнику Олексію Шафрану не пощастило. В бою з османами його чайку було потоплено, а самого полковника турки виловили з води і закували в бранці на свою галеру. Прикутий до дубової банки, гріб Шафран довгих сім років, доки не вдалося звільнитися з неволі в Балаклаві.

Розстрілявши турецькі кораблі у балаклавській гавані, галера Шафрана вийшла у відкрите море і під вітрилами швидко дійшла до Керченської протоки. В Азовському морі зустрічні турецькі кораблі вітали повсталу галеру, яка йшла під турецькими штандартами, як свою. Правда, піднімаючись вверх Доном, Шафран нагнав доброго страху донським козакам, які аж ніяк не чекали в себе на ріці турецьку галеру.

Зате скільки було радості, коли серед її екіпажу побачили чимало давно оплаканих рідних своїх козаків!

Спочатку Олексій Шафран мав намір повернутися з Дону на Січ. Але виявилося, що на Дон для спільного походу прибуло більше тисячі запорожців і ще збиралося підійти кілька тисяч. Вирішили разом з донськими козаками йти походом на море і отаманом обрали Олексія Шафрана.

До кінця літа 1625 року там же, на місці, обладнали триста чайок та донських стругів і, посадивши на них 10000 козаків, вирушили в море. Козацький флот взяв курс на Трапезунд. На першій порі похід складався переможно. Десантом з моря козаки Шафрана взяли приступом Трапезундську фортецю та попалили чималу територію турецького узбережжя. Визволивши близько тисячі невільників, Шафран вирішив ще вдарити на Синоп.

Та трохи раніше, десь за місяць до походу Олексія Шафрана, турецьким узбережжям від Синопа до Стамбула смерчем пройшлася ескадра полковника Кіндрата Бурляя. Дізнавшись про вчинений Бурляєм погром, султан направив на пошук козаків велику ескадру під керівництвом Редшід-паші.

Ось ця ескадра з 43 великих бойових галер і натрапила біля Синопа на флотилію Олексія Шафрана.

Посеред дня в морі відбулася велика морська битва. Спочатку козаки почали брати в битві верх. Абордажною атакою запорожці взяли кілька галер, кілька підпалили донці. Та в морі почала змінюватися погода. Задув зустрічний вітер, стали підніматися хвилі. Чайки, а особливо менші донські струги, стало трощити хвилею об борти великих галер. Козаки почали терпіти поразку.

За підсумком бою козаки зазнали значних втрат в кораблях і людях. Та Олексій Шафран зумів все ж таки вистояти в битві, організовано відступити і привести своїх козаків на Дон. За турецькими джерелами, якими користувався, описуючи події в Балаклаві, Е. Челебі, в цій битві в турецький полон потрапило 800 козаків.

Рахунковий жетон

Рахунковий жетон.                         Бронза

Легенда: E.L.S.LAUER*RECHNEN.PFEN*

PLUS ULTRA E.L.S.L., Трищогловий корабель

Діаметр 20.6мм  Вага 1.034 гр.   

E.L.S.L. та E.L.S.LAUER  - Ernst Ludwig Sigmund Lauer

Роки випуску таких жетонів: 1783-1829. Нюрнберг. Німеччина.

Фірма Lauer такі випуски:

Ернст Людвіг Зигмунд Лауер (1783 - 1833) – найбільше, Йоганн Якоб Лауер (1806 - 1865), Людвіг Крістіан Лауер (1842 - 1873).

RECHNEN.PFEN  - «рахунковий пфеніг».

PLUS ULTRA – латинський напис – «ЗА МЕЖАМИ» - мається на увазі Геркулесові стовпи (Гібралтарська протока). Plus ultra - офіційний девіз Іспанії, прийнятий Карлом V. Історія девізу пов'язана з Фердинандом Арагонським і формуванням іспанського герба. У 1492 році із завоюванням Гранади завершилася Реконкіста, і об'єднане королівство Кастилії, Леону і Арагону приєднало до себе стратегічно важливі Геркулесові стовпи, які є воротами з Атлантики в Середземне море. Тоді ж на гербі Іспанії з'явилися Геркулесові стовпи і герб Гранади як символи нових територій і контролю над виходом в Атлантику. Однак, коли Фердинанд додавав на герб колони, девіз звучав інакше: Non plus ultra, тобто «Не далі» меж світу. Згідно грецької легендою, цей напис був нанесено на Геркулесові стовпи в попередження мореплавцям. Але після відкриття Вест-Індії Колумбом частка «non» відпала і девіз із ствердного став закличним. І вже в такій формі його затвердив король об'єднаної Іспанії Карл V з метою зруйнувати давнє повір'я про небезпеку ходіння за Гібралтар.

Рахунковий жетон.    Бронза. Нюрнберг. Німеччина.

Роки випуску таких жетонів: з 1712 - 1743.

RECHENPFENNIG - «рахунковий пфеніг».

IOH. CONRAD HOGER - Johann Konrad Hoger був майстром у 1712-1743(помер).

Діаметр: 28 mm - Вага: 2.5 Gramm

GOTES REICH BLEIBT EWIG – Імперія (Царство) Бога лишається назавжди (Мабуть щось з Біблії).

Держава в трилобі (трилоб по іншому називається драйпас — dreipass)

Держава в Трилобі - присутня на величезній кількості жетонів і трапляються при розкопках по всій Європі. Пересічені трилисник і рівносторонній трикутник - це символ Трійці, яка вживалася в середньовіччя в деяких частинах Європи. Його можна спостерігати в католицьких храмах. Відповідно до імперського закону 1571 зображення держави в драйпасі стали поміщати на німецьких монетах і незабаром воно з'явилося на рахункових жетонах. Вперше зображено на золотому флорині Карла V, випущеному в Гамбурзі 1553 р. «Держава» була торговою маркою Нюрнберга.

Судячи з каталогу Mitchiner, такий декоративний елемент, як держава в драйпасі, був особливо популярним у другій половині ХVI - першій третині ХVII ст.[1]

_________________________

На жетонах зображено тодішнє уявлення про астрономію. Сонце, Місяць. Також протягом тисячоліть (принаймні з Платона) астрономи знали тільки п'ять «блукаючих зірок», які постійно змінювали свої позиції на небі. Ці «зірки» назвали Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн. Тому на більшому жетоні (1712 – 1743) лише п’ять зірок. Це «класична» на той час астрономія. Проте на другому (1783-1829) їх 8. Що не зовсім ясно, оскільки дійсно сьома планета Уран була відкрита 1781 р. Але восьма - Нептун лише 1846 р. За логікою у 1829 році зірок має бути 7 якщо додати Землю. Є версія що зірки позначають не астрономію. На користь цього є той факт, що наявні жетони Йоганна Якоба Лауера та Людвіга Крістіана Лауера, які були ще пізніше за Ернста Людвіга Зигмунда Лауера, але вони містять лише 5 зірок.

Рахунковий пфенінг - рахунковий жетон (нім. Rechenpfennig, Raitpfennig, франц. Gectoir, jeton, англ. Counter, ісп. Contador, гол. Legpenning), металева марка для підрахунків (в давнину та Середні віки) за допомогою лічильної дошки (абака), що прийшла на зміну камінцям або жетонам з к.-л. кістки, в т.ч. слонової. Р.п. існували вже в Середні віки вв. в Італії (Флоренція, Венеція), Франції, Нідерландах; з поч. 14 ст. в Нюрнберзі їх стали виготовляти майстри-спеціалісти (нім. Rechenpfennigmacher, Flinderleinschl? ger), а з кінця 15 ст. також в Халлі, Баварії, Австрії, Чехії, Саксонії, Ейслебене і т.д. На Р.п. дуже часто зустрічалися відомості та зображення, що належали до політичних і історичних подій, таким чином вони, маючи ходіння серед широких кіл населення, служили носіями інформації. Особливо яскраво виступає політична спрямованість Р.п. періоду ранньобуржуазної Нідерландської революції; так, на них зустрічаються зображення страти графів Егмонта і Горна (1579), загибелі іспанської Армади (1588), боротьби Нідерландів за свободу віросповідання і національну незалежність. Часто на Р.п. зображувався обрахунок на лічильній дошці, щоб таким чином сприяти її поширенню; нерідкі також символи щастя і торгівлі. У період з 16 по 19 в. нюрнберзькі Р.п. поширилися по всій Європі головним чином тому, що карбувалися вже тільки в міді або латуні і часто були наслідуваннями відомих іноземних монет (Франції та Нідерландів). Їх карбуванням займалася головним чином заснована в 1700 фірма Лауер. У німецькій мові досі побутують приказки, що виникли в період поширення Р.п., напр. «Rechnung legen» (звітувати, буквально «класти рахунок»), «einen Stein im Brett haben» (бути на хорошому рахунку, буквально «мати/зайву/шашку на дошці»).

 

Рахунок на абаку. Гравюра 1503 року.

Жетони : історія та використання ( chicagocoinclub.org )

Жетони або лічильники в середньовічній Європі використовувалися як інструмент підрахунків. За середньовічної традиції, вони завжди були красиво оформлені. Іноді дизайн жетонів мав релігійний відтінок, але, як правило, був пов'язаний з ім'ям їх власника. У 16 столітті, жетони використовувалися в основному для поширення політичних ідей чи прославляли правителів. Важливість використання жетонів як засобів пропаганди призвела до того, що їх продовжували карбувати ще довгий час після того, як перестали використовувати для підрахунків.

У Франції та Нідерландах новий образ жетонів виник наприкінці 16 століття. Жетон став більш схожим на невелику пам'ятну медаль і розглядався скоріше як предмет колекціонування. У Німеччині їх доля була дещо іншою. У 17 столітті лічильників ставало все менше і менше, вони все більше використовувалися як розрахункові одиниці в карткових іграх або при церковних ритуалах. Металеві жетони карбувались, як і монети, в основному з міді або латуні, рідко зі срібла. Золоті жетони зустрічаються вкрай рідко. В основному вони були розміром 20-28 мм. Жетони меншого або більшого розміру використовувати як лічильників було незручним. Рельєф жетонів завжди низький для простоти пересування по плоскій поверхні лічильної дошки. Оскільки жетони не були монетами, на них ніколи не вказувався номінал.

ЖЕТОНИ як лічильна ІНСТРУМЕНТ

Стародавні греки і римляни використовували для підрахунків камінці або кістяні диски. Вони мали форму полулуковіци і виготовлялися з вапняку. Римляни називали їх «Калькулят» (calculus = вапняні камінчики , галька) . Звідси і походить сучасне слово « калькуляція ». При проведенні підрахунків камінчики пересували по лічильної дошці з нанесеними горизонтальними лініями.

Після падіння Римської Імперії обсяги міжнародної торгівлі скоротилися, тому необхідність у використанні розрахунків за допомогою жетонів відпала. Однак завдяки церквам і монастирям , які потребували перерахунку дат і церковних свят, стара технологія підрахунку не була забута, а відродження торгівлі в Північній Італії і Франції в 12-13 ст. зробили рахункові жетони знову необхідними. В середні віки в Західній Європі рахункові дошки використовувалися як платформа для жетонів, які тепер звичайно виготовлялися з металу і , як і монети, чеканилися з міді та бронзи.

Розрахунки проводилися на дошці з нанесеними лініями. Деякі екземпляри рахункових дощок з інкрустованими лініями зберігалися протягом століть у приватних колекціях і музеях. Дошки з тканини з вишитими лініями використовувалися рідко (наприклад, для щорічних перевірочних міських рахунків) через їх швидкий знос.

ПЕРШІ ЖЕТОНИ

Слово жетон для позначення лічильників походить від французького дієслова «jeter», використовуваного в контексті «штовхати», оскільки лічильники при підрахунках штовхаються по поверхні лічильної дошці.

Перші лічильники були плоскими або нагадували за формою приплюснуті округлі булочки, звичайно діаметром близько 2 см і робилися з каменю, скла, кістки або бронзи. Такі «Калькулят» часто знаходять на розкопках давньоримських поселень. Вони також використовувалися як ігрових лічильників в настільних іграх. Перші нумізматичні лічильники або жетони з'явилися незадовго до 1200 року. Починаючи з цього часу бронзові диски карбувалися, як і монети, в Італії та Франції, там же, де карбувалися монети.

Майже неможливо встановити, де були викарбувані перші жетони, оскільки самі ранні італійські та французькі жетони не мали написів. Зазвичай на них зображувалися геральдичний знак або герб, а іноді окремі символи.

Письмові джерела також замовчують про це, швидше за все, тому, що вперше жетони згадуються в манускриптах кінця 13 століття. Можливо, існує певний зв'язок між введенням жетонів і початком хрестових походів. Хрестові походи стимулювали зростання товарно-грошових операцій в Італії. Крім того, Захід познайомився з мідними монетами Візантійської імперії та ісламських держав. Для фінансування хрестових походів європейські монархи змушені були позичати у італійських банкірів величезні суми. І якщо жетони вперше стали використовуватися в Італії, то можна припустити, що через ці контакти вони отримали поширення у Франції, Нижніх країнах та Англії.

У 1920 році відомий англійський фахівець по жетонах FP Barnard спробував визначити, коли були вперше викарбувані перші італійські жетони. З великою часткою сумніву, найстаріший жетон був датований 1190 роком. Імовірно, даний екземпляр відноситься до Генуї Андреа де Рівегно (Andrea de Rivegno) або банкірові з Болоньї Джуліано Арарді (Guiliano Arardi). Обидва вони фінансували третій хрестовий похід короля Англії Річарда Левове серце. Перший жетон, який можна атрибутувати виразно, був викарбуваний для потреб двору французької королеви Бланки Кастільської. У 1218 році вона вийшла заміж за майбутнього короля Людовика VIII (1223-1226), а після його смерті правила державою при малолітньому Людовику IX (Людовіка Святого). Пізніше вона знову була регентшею при її сина під час його хрестового походу в Єгипет (1248-1252).

Найбільш ранній з датованих французьких лічильників, викарбуваний для Королеви Бланки Кастильской (1200-1252).

На аверсі її жетона зображувалася одна лілія (Франція) а на реверсі зображення Кастильского замку між двох лілії з боків.

Найбільш ранні англійські жетони відносяться до 1280. На аверсі зазвичай зображувалася голова короля, увінчана короною, і чергуються точок і розеток по колу. На реверсі було зображення хреста з зірками або півмісяцем і аналогічним обрамленням. Зірка і півмісяць становили останній знак, який використовував король Едуард (1272-1307). У 1938 році англійський нумізмат Лоуренс (LA Lawrence) прийшов до відкриття, що ці жетони ідентичні деяким монетам 1280. «Ця ідентичність не залишає сумнівів у тому, що жетони були виготовлені тими ж штемпелями, що і монети, і були викарбувані на Лондонському монетному дворі». Після випуску серії жетонів в часи правління Едуарда I, виробництво жетонів в 14 столітті майже повністю припинилося, і Англія була змушена імпортувати значну кількість жетонів з Франції.

В Італії жетони довгий час не використовувалися. У 1202 році світ побачив революційну працю Liber Abaci пізанського математика Леонардо Фібоначчі (Leonardo Fibonacci), відомого під ім'ям Леонардо з Пізи. Слово «абаки» у назві праці вказують лише на процес підрахунків в цілому, а не на використання рахунків. Водночас, в своїй книзі він вводить правила сучасної алгебри з новими арабськими цифрами. Відмова від рахунків для калькуляцій в Італії стався дуже швидко. У 1299 році флорентійський купцям було наказано користуватися цифрами, а не абаками, при веденні бухгалтерських книг. Останній італійський жетон був викарбуваний в 14 столітті.

У 15 столітті виробництво жетонів було сконцентровано у Франції та Нижніх країнах (нинішніх Бельгії та Голландії). Випускалися два типи жетонів: офіційні жетони, виготовлені за спеціальним замовленням міської влади і недорогі жетони для загального використання. На жетонах першого типу наносилися імена, герби і знаки їх власників; жетони загального використання часто були лише імітацією офіційних випусків.

У 16 столітті більша частина лічильників для загального використання в Європі карбувалася в німецькому Нюрнберзі.

ЖЕТОНИ НИЖНІХ КРАЇН

Незабаром після введення жетонів в ужиток королівського двору, використовувати жетони для калькуляції стала і французька аристократія; трохи пізніше за тим же шляхом пішли міста та публічні установи. Наприкінці 13 століття їх використання дійшла навіть до Південних Нідерландів; відповідно, ранні французькі жетони мали велике значення, оскільки є прикладом для всіх голландських лічильників.

Найважливішим регіоном в Нідерландах було графство Фландрія. Тому можна припустити, що саме тут вперше в Нідерландах стали карбувати жетони. Найстаріший відомий жетон належав Яну II д'Авеня графу Ено (Ганнегау) і графу Голландії (1280-1304). Також як і у випадку з жетонами англійського короля, вони були ідентичні монетам (Малюнок 7 ) .

Крім того, починаючи з 1284 року жетони використовувалися для розрахунків в найбільших торгових містах, таких як Брюгге. Починаючи з 1303, жетони в Голландії стали називати «ворпгельдамі» (worpghelt , литі гроші).

Починаючи з 1337 граф Фландрії давав кожному своєму наступнику срібні жетони. Іноді срібні жетони також використовували як лічильники, але все ж частіше їх використовували як цінного подарунка у привабливій формі. Більшість срібних (і золотих) жетонів швидко розпродавалися і переплавлялися .

Величезне поширення набули жетони в Голландії під час царювання бургундських герцогів. У 1433 році герцог Бургундії Філіп III Добрий встановив свою владу над найважливішими територіями Нижніх країн - Брабант, Фландрія, Ено, Голландія та Зеландія. Він став використовувати жетони в якості інструменту пропаганди. Цілий ряд важливих подій був увічнений в лічильниках, і жетони поступово перетворилися на малі історичні медалі. Його послідовники, ерцгерцоги Австрії та королі Іспанії, продовжили і розширили цю практику.

Коли в 1559 році за часів правління Пилипа II в Гелдерланд було засновано нову Рахункова палата, чиновники отримали по кілька десятків срібних жетонів кожен, а решта персоналу в цілому 2500 мідних жетонів, хоча лічильники для розрахунків більше практично не використовувалися. Традиція була сильнішою практики і, крім того, кожен прагнув роздобути ці красиві медалі з портретами короля і королеви. Це положення істотно змінилося під час голландського повстання ( 1568-1648 ) .

ПОВСТАННЯ В ГОЛЛАНДІЇ

Перший етап голландського повстання проти іспанського короля Філіпа II дає прекрасний приклад політичного використання жетонів. З 1572 до 1609 рік багато жетони використовувалися як частина психологічної війни, порівнянної за силою своєї дії з листівками та іншими друкованими виданнями. Після 1600 їх чеканилося все менше. Перехід від лічильників - жетонів до письмових записів був не єдиною причиною. Поступово у Франції та іспанських Південних Нідерландах жетони стали карбувати для задоволення зростаючих потреб колекціонерів. У самій Голландії інтерес до купівлі та даруванню жетонів майже пропав, оскільки на ринку з'явився новий вид предмета - велика срібна історична медаль. Голландське найменування жетонів - legpenning (псевдо-пенні) - збереглося для позначення невеликих історичних медалей.

Так само як і у Франції, в Нідерландах жетони карбувались на офіційних монетних дворах на замовлення уряду. Виготовлювачі змушені були слідувати дизайну, встановленому урядом. Проте їм було дозволено повторно використовувати старі штемпелі, щоб задовольнити потреби колекціонерів.

Нюрнберзьким лічильні ЖЕТОНИ « RECHENPFENNIGE»

У Німеччині жетони увійшли до вживання набагато пізніше, ніж у Франції та Нідерландах. Лічильники вперше згадуються в бухгалтерських рахунках міста Франкфурта в 1399 році. Починаючи з 15 століття, жетони карбуються в Нюрнберзі. Здебільшого, це були дешеві імітації відомих монет, а також французьких і голландських жетонів. Щоб уникнути підробок, а також проблем у взаєминах з Францією, кожен емітент був зобов'язаний помістити на жетоні своє ім'я, а також напис «Rechenpfennig». Це правило проіснувало аж до 1800 року, до тих пір, поки жетонів поступово ставало все менше і менше, і, в кінцевому підсумку, вони не перетворилися на жетони для карткових ігор.

На відміну від французьких і нідерландських, нюрнберзькі жетони не чекань на замовлення уряду. Кожен виробник монет і жетонів працював за свій рахунок і міг розраховувати лише на власні зусилля з реалізації. Найчастіше жетони продавалися разом з різноманітними товарами з Нюрнберга, наприклад, іграшками. Найбільш відомий виробник жетонів - Ханс Краувінкель (Hans Krauwinckel ) працював в період з 1586 по 1635 і мав представництва в Парижі і Амстердамі.

КОЛЕКЦІОНУВАННЯ

До 16-го століття жетони стали предметом колекціонування у Франції та Нідерландах, а перші каталоги жетонів з'явилися в першій половині 17 століття.

Абак - найдавніше лічильний пристрій, яке прийшло на зміну пальцевому рахунку. На малюнку його китайський різновид - суаньцань. У нижньому відділенні на кожну дріт нанизано по п'ять кульок, як би відповідних п'яти пальцях, у верхньому - по дві кульки, які відповідають двом рукам. У верхньому відділенні відкладено число 108, в нижньому - 1872.

Найпростіший абак — це дошка із прорізаними в ній ринвами. Щоб знайти суму двох чисел (наприклад, 258 і 125), лічильник спочатку позначав на абаку перший доданок. Для цього він укладав у нижній ринві 8 камінчиків, у наступній ринві — 5 камінчиків і 2 камінчика — у третій ринві. Якщо в якомусь розряді в числі стояв нуль, то відповідна ринва залишалася порожньою. Далі лічильник додавав в останню ринву до наявних там 8 камінчиків ще 5, потім виймав звідти 10 (там залишалося 3) і 1 камінчик додавав у другу ринву. Потім додавав у другу ринву ще 2 камінчика й 1 камінчик — у третю ринву. Після цього камінчики на дошці показували число 383.

Багато століть абак був фактично єдиним засобом для практичних обчислень, ним користувалися і купці, і міняйли, і вчені.

Переваги обчислень на лічильної дошці роз'яснював у своїх творах такий видатний мислитель, як Герберт Аврілакского (938-1003), що став в 999 р. папою римським під ім'ям Сильвестра II. Нове з величезною працею пробивало собі дорогу, і в історію математики увійшло наполегливе протистояння таборів алгорісміков і абацістов (іноді званих гербекістамі), які пропагували використання для обчислень абака замість арабських цифр. Минуло не одне сторіччя, перш ніж новий спосіб рахунку (на папері за допомогою Арабською цифр) остаточно утвердився, стільки часу знадобилося, щоб виробити загальновизнані позначення, удосконалити і пристосувати до запису на папері методи обчислень. У Західній Європі вчителів арифметики аж до XVII століття продовжували називати « магістрами абака».

---

[1] Jetons, Medalets & Tokens: The medieval period and Nuremberg. Front Cover. Michael Mitchiner. Seaby, Feb 1, 1988 - History - 2158 pages.